Цьогоріч я вперше переживала Парресію і Конгрегацію офлайн, у ґроні відповідальних за Домашню Церкву в Україні: з парою країни – подружжям Чернишів, дієцезіальною парою Кам’янець-Подільської дієцезії – подружжям Константинових, половинкою дієцезіальної пари Львівської архідієцезії – Богданою Назаркевич, дієцезіальною парою Львівської архієпархії візантійського обряду – подружжям Мартинів, з Членкинею Сталої Дияконії Руху – Вікторією Зігерт. Також з нами були представники Оази молоді з Кам’янець-Подільської дієцезії – Аня, Саша і Катя, два священники – модератор РСЖ о. Я. Ґонсьорек і модератор ДЦ Кам’янець-Подільської дієцезії о. О. Бурмістров, а також Барбара з Інституту Непорочної.
Конгрегація відповідальних щороку проводиться в Ченстохові, в головній святині Польщі – санктуарії Матері Божої Ченстоховської. Згідно з легендами, чудотворний образ Матері Божої, який зберігається в святині, був намальований святим євангелістом Лукою ще за життя Марії, на дерев’яній дошці, виготовленій зі стола з дому Святої Родини.
Наше паломництво розпочалось XXXI Міжнародною зустріччю Руху Світло-Життя «Парресія», метою якої є інтеграція учасників з різних країн, обмін досвідом та розвиток міжнародної місії Руху. Зустріч проходила в дуже гостинному Домі Руху Світло-Життя, в якому ми жили протягом всього перебування в Ченстохові. У програмі була спільна Євхаристія, молитва, катехеза, праця в групах та ділення досвідом євангелізації в різних країнах. Цікавим фактом було те, що саме цього дня, 27 лютого, також у п’ятницю, була річниця народження для неба о. Франциска.
Катехезу на тему Божого миру виголосив о. Яцек з Карлсберґу. Він наголошував, що мир не є просто відсутністю війни, він є результатом поваги до людського життя. Кожна людина повинна долучатись до справи миру на своєму місці, у своєму середовищі, але водночас усвідомлювати, що мир не є наслідком нашої активності, але результатом співпраці з дією Святого Духа. Під час праці в групах ми роздумували над загрозами миру, свободи й гідності життя людини в сучасному світі, в моєму середовищі, в мені самому, а також як кожен з нас може бути знаряддям Божого миру на щодень.
Дуже цікавим було ділення життям Руху в світі. Відповідальні пари за різні частини світу розповідали про свою діяльність, про розвиток, проблеми та потреби спільнот Руху в Китаї, на Філіпінах, у Кенії, Танзанії, Руанді, Сьєрра-Леоне, Бразилії, Великій Британії, Ірландії, Швеції, Німеччині, Чехії, Словаччині, Литві та Білорусі.
Того ж дня ввечері ми вже були в Ясногірській Базиліці на молитві Прославлення, яка була прекрасним впровадженням у саму Конгрегацію Відповідальних, де ми разом із вроцлавською музичною дияконією прославляли Бога в цьому неймовірно гарному храмі.
Наступного дня ми брали участь у всіх заходах Конгрегації на Ясній Горі – у спільній молитви Літургії годин, тематичних конференціях та доповідях, у Євхаристії, слухали та давали свідчення, працювали в групах. Загалом ми роздумували над темою миру в контексті харизми Руху та соціальної дияконії Церкви, надихаючись спадщиною о. Франциска Бляхніцького. Літургію годин і музичний супровід під час заходу провадила седлецька музична дияконія.
З конференції о. Петра Желязка, генерального вікарія Патріарха Єрусалиму, почули цікаві паралелі про Карибську кризу і сьогоднішню ситуацію на Близькому Сході, про мир у Новому і Старому Заповіті. О. Петро говорив про енцикліку папи Йоана ХХІІІ Pacem in Terris, у якій той виділяє чотири стовпи тривалого миру: правда, справедливість, любов і свобода. Також говорив про проблеми «атомізації» суспільства, коли люди живуть поруч роками і не знають своїх сусідів; про трудність погодження суспільного добра і добра меншості, зокрема мігрантів. Підкреслював, що правда без любові не має вартості, що не вистачить не кривдити, але треба творити добро, що мир виростає з серця, а не з розмов між урядами. Відкривав значення спасіння, як свободи від страху смерті, від будь якого страху – завтрашнього дня, забезпечення тощо. Давав визначення миру – це впорядкування серця, спокійний порядок, плід присутності Бога в серці, поєднання з самим собою, внутрішня свобода і стабільність. Про те, що мир виростає з пробачення і покори, що сам Христос є нашим миром. Дуже доторкнули слова о. Петра про те, що страждання не має національності, а Церква може стояти тільки по стороні миру.
Неможливо описати все, але з певністю можу сказати, що найбільш зворушливою частиною Конгрегації були свідчення життям з різних спільнот та країн. Першою спільнотою, яка свідчила, була наша групка з України. Це було свідчення про наше життя у воєнний час — про життя в ненормальній реальності, про життя всупереч страху й обставинам. Молодь ділилася своїм досвідом життя під час війни, як вони підтримують одне одного, попри все, їздять на Оази, зустрічаються протягом формаційного року, моляться за воїнів, живих та полеглих, а їхньою зброєю є Розарій. Що вони не їдуть на Оази, щоб забути про війну, але щоб навчитись жити в цих реаліях і не втрачати надії, а нести Світло Христа в свої родини, в свої середовища.
Пара країни поділилася своїм досвідом. Оксана – життям спільноти, яка живе й діє попри кризу, пов’язану з війною, через яку багато сімей виїхало в різні країни, багато сімей розділилося. Але попри все спільнота триває в молитві, відбуваються Оази, які є місцем сили, місцем натхнення, відновлення віри, завдяки якій ми долаємо труднощі, живемо попри все. Віктор дав зворушливе свідчення про службу на фронті добровольцем, про жахіття війни, Боже Провидіння та не однин порятунок від смерті. Тепер, після закінчення військової служби він займається волонтерською допомогою своїм побратимам. Також поділився ще одним випробуванням – як ворожі ракети зруйнували його офіс і склад, і як попри всі ці важкі виклики він не втратив віри й надії, не зламався, а зміг відновити робочі місця для своїх працівників, які також мають годувати свої сім’ї. Гарним підсумком їхнього свідчення були слова з конференції о. Петра – «Не все розуміємо, не все приймаємо, але знаємо Хто є з нами».
Вікторія Зігерт ділилась своєю діяльністю в ГО «Крила для Родин», розповідала з якими труднощами борються наші родини під час війни. Говорила про навчання для батьків, вчителів і вихователів, які мають долати нові виклики часу. Про те, що діти часто залишаються сам на сам зі своїми проблемами, бо батьки зайняті виживанням, піклуванням про збереження життя та хоч якогось добробуту сім’ї. Діяльність цієї організації покликана нести первинну підтримку дорослим, які виховують дітей, щоб діти не загубились серед дорослих проблем, серед цієї війни, важкого буремного часу.
О. Ярослав Ґонсьорек відправляв Утреню, виголошував слово, невтомно служив перекладачем, а також поділився світлою ініціативою «Ангели радості» – як учасники Руху служать діткам з прифронтових територій і як це важливо нести радість туди, де війна забрала дитинство, бути підтримкою для тих, хто переживає відчай.
Також досвідом свого служіння ділились представники зі спільнот, харизмою яких є нести дар миру по всьому світу – зі спільноти Тезе, зі спільнот святого Егідія, зі спільноти Open Doors. Спікери говорили про те, що навчання Церкви не може бути відірване від реальності, що мир народжується з відносин, з терпеливості, готовності розмовляти, оскільки діалог створює простір для дії Святого Духа.
І ще багато цікавого та натхненного відбувалось, те, що не можна передати словами, те, що треба пережити. Щиро дякую всім, хто долучився до організації цього паломництва, всім благодійникам та учасникам, які присвятили цей час Богу, нехай Господь благословить і винагородить сторицею. Вірю, що Матінка Божа опікувалась нами всіма під час подорожі і перебування в її святому місті, яке колись Вона врятувала від шведської навали. Під час молитов в опіку Матері Божої ми віддавали нашу країну, спільноту, наші сім’ї, наших захисників та всіх, кого маємо в своїх серцях. Матінко Божа Ченстоховська, заступайся за нас!
Надія Серадзька-Петрик
